За підсумками літньо-осіннього 2008-го року виступів у друго-ліговій першості України "Поділля-Хмельницький" посіло п'ятнадцяте місце. Звісно, всі ми — шанувальники нашого клубу —  усвідомлюємо,  що це лише проміжний фініш. Але за всю історію   виступів   Хмельницьких команд майстрів у першостях незалежної України цей результат — найгірший.

Факт неприємний, безумовно. І все, викладене нижче, лише один із варіантів осмислення, може, дещо суб'єктивний, того, що сталося із колективом, який ще три роки тому був міцним середняком першолігових перегонів...

...Наприкінці червня "Поділля-Хмельницький" під орудою Богдана Блавацького здобуло "бронзу" минулої першості, демонструвало гідну якість гри, збираючи вдома шести-семитисячні глядацькі аудиторії. Поряд з досвідченими гравцями — Т. Гамарником, А. Будником, Л. Сергеєвим, В. Балицьким, О. Сенделем, Я. Гутникевичем зростала майстерність молоді — М. Горлицько-го, С. Якубовського, О. Колесникова, І. Козелка, А. Лемішевського. Психологічний мікроклімат у колективі був хороший. Здавалося б, нічого не завадить подальшому поступу хмельничан до першої ліги. Але не так сталося, як гадалося. Несподівано для всієї місцевої футбольної громади посаду головного тренера залишив Богдан Блавацький. Не деталізуватиму, чому так сталося, бо не знаю всіх деталей. Але, як показав звітний період, загальна справа від цього не виграла. Час не чекав, і в умовах орг-цейнтноту Ярослав Бобиляк зробив мужній крок, погодившись очолити "Поділля-Хмельницький", за невпевнених фінансових перспектив команди. Вже в листопаді, перед останньою у 2008 році грою проти "Дніпра" (Черкаси), Ярослав Іванович скаже: "Не розцініть мої слова як виправдовування, але причин для невдалих ігор у нас було більш ніж достатньо. Перерва між першостями України була коротенькою, але команду залишили низка вправних виконавців — Гамарник, Якубовський, Доценке, Луць. За обмеженого кошторису ми, тренери, не мали нагоди якісно вкомплектуватися. Провалом у селекції, а тут особисту провину визнаю цілком, вважаю воротарську. Грубі помилки В. Левицького, інших Хмельницьких голкіперів позбавили команду 10 — 12 очок. У деяких зустрічах тренерський штаб помилявся зі стартовим складом. Мали надію на одних спортсменів, а вони підводили своєю млявою, невиразною грою. Окремий негатив — перехід до "Комунальника" (Луганськ) Лева Сергеева та Віталія Балицького. Зараз вже немає сенсу шукати винних, але "Поділля-Хмельницький" від їхньої відсутності не виграло в очковому доробку. Ще один чинник наших невдач — нам фатально не таланить. Чи варті ми були поразок вдома від "Княжої-2" (Щасливе), "Буковини" (Чернівці), "Бастіону" (Іллічівськ)? Але факт неспростовний..." Коментуючи найболючішу — фінансову — проблему Ярослав Бобиляк відзначив: "На жаль, саме регулярна невиплата преміальних футболістам стала основним чинником, що призвів до психологічної напруги у колективі. А тепер уявіть моє становище. Як можна керувати командою при невиконанні перед футболістами контрактних зобов'язань? Демарш перед грою проти "Росі" завершився провально — 1:5. Із цієї проблеми треба зробити серйозні висновки..."

Що тут додати до слів наставника хмельничан? Хіба що інформацію про надзусилля директора клубу Станіслава Островсь-кого, дякуючи яким деякі борги за преміальними вдалося "закрити".

І ось момент, коли я висловлю стрижневу думку цієї статті. Не є секретом, що Хмельницький — респектабельний обласний центр з його "нескінченними" ринками, де обертаються величезні капітали. У нашому місті є десятки фізичних осіб з багатомільйонними статками, сотні(!) успішних бізнес-структур. І попри волання місцевої преси про необхідність невеликої допомоги клубу не знайшлося жодної людини, яка б нам сприяла. Вочевидь, не доріс ще місцевий фінансовий "бомонд" до усвідомлення того, що бути спонсором флагмана спорту № 1 на Хмельниччині — честь для них, а не для команди. Так що моє "каміння — в город Хмельницького бізнесу...

...Тепер повернімося на футбольне поле. Хтось не дурний сказав фразу про "кадри", які вирішують все. Безумовно, у розпорядженні Ярослава Бобиляча кваліфікована "обойма" виконавців була досить обмежена. Чудово, що повернувся у "Поділля-Хмельницький" такий собі футбольний мудрець — Руслан Кострицький. Його чудова техніка роботи з м'ячем, ідеальне бачення ситуації на полі, вміння зробити вчасну, зручну передачу — дали змогу надати грі хмельничан у центрі поля привабливіший "малюнок". Серед молодих відзначу гру Володимира Рудого. Швидко вдосконалював майстерність, небезпечно виконував штрафні. Допомогли колективу новачки Ігор Шо-пін, Андрій Білик.

Як на мене, найоптимальніший склад хмельничан восени 2008 був такий: Леонідов — Галицький, Яремчук, Сергеев — Рудий, Кострицький, Гутніке-вич, Будник, Шопін — Колесников, Сендель. У такому чи приблизно такому складі підопічні Ярослава Бобиляча дали низку хороших ігор — у Вінниці, Рівному, Львові. А вдома отримали харизматичні перемоги над "Єдністю", "Коростенем", МФК "Миколаїв". Гол, який забив після багатоходівки Я. Гутникевич у ворота миколаївця О. Лавреньова, взагалі милував око.

Окремо хотів би сказати про гру Олексія Колесникова. За календарни-2008-й рік він суттєво додав у майстерності. Так, ще йому бракує врівноваженості, витримки. Але це — справа часу. Молодий оборонець Анатолій Шляховий у важкий для колективу момент досить впевнено діяв у центрі оборони. Що не сподобалось у діях хмельничан? Мабуть, морально-вольові якості деяких спортсменів, коли протистояли маститішим суперникам. Вікові футболісти не завжди поспішали вести за собою молодь. Усі разом в ряді поєдинків, далеко не програшних, не змогли по-чоловічому "перекусити" суперників.

Насамкінець, про вболівальників "Поділля-Хмельницький". У минулій першості наша команда була найвідвідуванішою у друголіговій Україні. До кінця цієї осені трибуни спорткомплексу "Поділля" катастрофічне спорожніли. Зрозуміло, що місцевій публіці періодичні домашні поразки були не до вподоби. Тому слова подяки лише найвід-данішим "фанам" із двох відомих секторів, і всім уболівальникам, що залишились відданими "Поділлю-Хмельницький" у скрутні часи.

Віктор КОТОВ.